Меня переполняют слова. Они нефтяными пятнами переливаются в моей душе. Они захлёстывают меня. Они травят меня. Они душат меня.
И они сковывают мои руки. Мои пальцы. Мои мысли.
И не остается ничего другого, как собирать их по каплям. По песчинкам. По пылинкам. По строчкам. По словам. По звукам.
И себя нужно собирать. По частям. По кусочкам. По клеткам. По атомам.
Пазл из души. Мозаика из сердца. Фреска из чувств.
А вокруг меня музыка — коконом — я бабочка с крыльями из паутины, соломы и грязи.
Світанок стирає вчорашнє минуле...
Де він, мій день,
Де мій світанок,
Де сонце зійде - ніч заховає у сні.
День мій прийде
І розповість мені
Відповідь де, на всі питання мої